Волонтери на Конторській – хто вони та що роблять

У житті бувають такі ситуації та події, які підштовхують тебе робити те, що до цього не робив. Це може бути щось серйозне, а може бути щось маленьке. Але з часом заняття, особливо, якщо це волонтерська діяльність, стає невіддільною частиною життя. Плетінням сіток, виготовленням буржуйок, збором вторсировини, залученням коштів різними способами займаються волонтери на Конторській, які офіційно зареєстрували благодійну організацію з такою назвою.

“Після поранення мого сина – я дала собі слово, що ніколи не залишу його побратимів”

Про всілякі напрями діяльності волонтери розповіли команді БО «Фонд громади міста Дубна «Добробут». Керівниця БО «Благодійний фонд «Волонтери на Конторській» Інна Яцина поділилась, що:
– Серйозна волонтерська діяльність, коли я почала брати на себе відповідальність, почалася у 2018 році. Після поранення мого сина – я дала собі слово, що ніколи не залишу його побратимів, які вчасно надали йому допомогу, вивезли в безпечне місце. До того, і, починаючи з 2014 року, коли пішов син на війну, теж волонтерила, але не так, як зараз. Поранення сина стало поштовхом до того, що я вже взяла на себе зобов’язання. Я дала слово і собі, і Богу, що я ніколи це не залишу.

– А коли почали тут діяльність? 
– Тут діяльність почалась у 2021-му році, тобто повномасштабна війна нас застала вже тут.

– Розкажіть, будь ласка, коротко про те, що робите. 
– До повномасштабного вторгнення, коли військові зверталися за медициною, ще чимось, то збирали кошти й не відмовляли їм. Ще ми допомагали воїнам, які залишилися в скрутній ситуації, якусь частинку грошей перераховували їм.
Також проводили акцію – одягали в вишиванки воїнів на інвалідних візках у госпіталі. Це був проект зі Семидубською ОТГ. Я мала таку мрію, не могла її довго здійснити. Мені подзвонила Ярослава Пшенична і сказала, що хочуть здійснити мою мрію. У кожному навчальному закладі в цій громаді, школі, садочку, зібрали кошти на ті вишиванки. Ми поїхали в Клевань і подарували їх цим хлопцям – я ніколи цього не забуду. Воїни плакали та казали, що їм ще ніколи такі подарунки не дарували.
Ми починали зі сіток, але розуміли, що треба десь брати ресурси, мали шукати кошти. Почали займатися благодійною лотерейкою, збором вторинної сировини. Ми організовували ярмарки та далі це успішно робимо. Куди нас кликали – ми всюди їхали, тобто так співпрацювали з іншими громадами. Ще продаємо квіти, виготовляємо тематичні букети до всіх релігійних свят.

– За яким графіком працює волонтерка?
– У нас є чергування, фактично в нас тут відчинено цілодобово.

“Навіть коли закінчиться війна – в нас буде багато-багато роботи.”

– Що найскладніше у волонтерській діяльності?
– Найскладніше тоді, коли ти не можеш допомогти. Коли дуже-дуже багато прохань, а ти розумієш, що це все не під силу. Складно тоді, коли люди не розуміють, що треба все-таки допомагати фінансово, треба підтримувати армію, бо від того залежить наша перемога. Тому що ми зволікаємо, довго збираємо збори, а потім виявляється, що вже нема кому передавати необхідне. Це найважче.

– Чи є у вас плани на майбутнє, чи могли б ними поділитись?
– Я думаю, що ця діяльність з нами ще дуже-дуже довго буде. Якщо ти волонтер, то це вже назавжди. Ти не зможеш по-іншому. Навіть коли закінчиться війна – в нас буде багато-багато роботи. Допомога наша в будь-якому випадку завжди буде потрібна.

– Якщо помріяти, яку суперсилу хотіли б мати?
– Хотілось би таку силу мати, щоб закінчити цю війну якнайшвидше. Хотілося б приваблювати до себе багато донатів, щоб вони йшли, йшли. І щоб ми купували воїнам і дрони, і квадрокоптери, і тепловізори. Кожен волонтер хоче максимально допомагати військовим.

“Люди п’ють каву, ходять по крамницях, сміються і навіть не зупиняться віддати останню шану воїну.”

– Що б Ви хотіли додати до нашої розмови?
– Люди в Дубні забули, що в нас війна, вони живуть своїм життям. Нещодавно, наприклад, на похороні. Ти стоїш, а назад краще не озиратись, бо потрапляєш в іншу реальність. Тут ховають героя, а людей немає. Але, як сказав священник, воїн помер не тільки для цієї купки людей, що на Майдані, а він помер за всіх нас. Повертаєшся і бачиш, що люди п’ють каву, ходять по крамницях, сміються і навіть не зупиняться віддати останню шану воїну. Це дуже страшно, що люди не розуміють, що це війна і треба її швидше закінчувати. Є дуже багато людей, які можуть собі дозволити допомагати, але ми бачимо постійно одних і тих самих. Є люди, які мають що втрачати, але допомагати не поспішають. А того всього їхнього добра може не стати за секунду. Люди живуть звичним життям і це нагадує 16-17 роки, коли вже всі звикли до війни. Багато хто не знав про волонтерів на Конторській, але як тільки когось торкається війна – зразу шукають волонтерів. У нас тут всі, крім мене, на роботі, але приходять у вільний час, свої вихідні.

“Якщо ми складемо одне до одного, 40 грн до 40 грн, то в цілому вийде гарна сума дуже швидко.”

Коли довелось залучати гроші – почали шукати варіанти. Однією з можливих і втілених опцій стала лотерея в соцмережі, кошти від якої перераховуються на рахунок благодійного фонду. Її деталі описала авторка ідеї Катерина Багнюк. А помічниця – донечка Злата, якій влітку буде лише 5 років, зазначила, що долучилась, бо захотіла ходити на волонтерку, щоб допомагати військовим.
– Ідея проведення благодійної лотерейки прийшла тоді, коли ми зрозуміли, що трошки часу вже минуло і треба якось допомагати, десь шукати кошти. Тоді ми почали організовувати ярмарки. Народні умільці приносили свої вироби ручної роботи. Після того як люди приєднались – було багато виробів. І от дуже гарні віночки, які зробила дівчинка своїми руками, просто лежали та чекали свого часу. Якраз тоді мені блиснула ідея: чому б не спробувати провести благодійну лотерейку. Все нове – завжди страшно, тому що не розумієш чи зійдуться очікування з реальністю. Але я отримала підтримку своїх рідних і підтримку волонтерської родини, тож вирішила спробувати. І таким чином почалось життя благодійної лотереї – з двох віночків ручної роботи Христини Хомедюк. Дві-три лотереї пішли добре, люди зацікавилися, а потім призупинились. Я почала шукати причини. Ніби 40 грн вартість одного номерочка, призи дуже класні, сам факт, що можна допомогти нашим військовим і отримати на згадку якийсь приємний сюрприз, але відповіді не знайшла. Тоді почала більше закликати людей, порівнювати, що в наш час 40 гривень, – чашка кави, плитка шоколаду, морозиво і т.д. Ми можемо обійтися без цього, це не необхідність. А якщо ми складемо одне до одного, 40 грн до 40 грн, то в цілому вийде гарна сума дуже швидко. І люди почали дослухатися та долучатися.

– Чи є якісь прикрощі в проведенні лотереї?
– Часом мені дуже прикро, тому що в благодійній лотерейці часто беруть участь одні й ті самі люди. Хоча ми пропонуємо різні призи, які підійдуть для дорослих, для дітей, хочемо, щоб було цікаво. Я не втомлююсь дякувати людям за допомогу. І це приємно, і класно, що долучаються нові учасники. Круто, що ми можемо зробити щось спільно й допомогти хлопцям та дівчатам, які нас боронять.

“Благодійники дарують нам вироби або сертифікати на свої послуги, а ми їх розігруємо.”

– Скільки ви провели лотерей загалом?
– Разом із моєю помічницею – киває на доньку Злату, – вже провели 62 благодійні лотереї. І приблизно ми маємо вже 200 тисяч здобутку за майже рік.

– А чи доводиться платити за лоти?
– Так, щоб платити – ні. У нас знаходилися однодумці, благодійники, які дарували нам лоти. Фактично всі лотерейки базуються на тому, що благодійники дарують нам вироби або сертифікати на свої послуги, а ми їх розігруємо.

– Яким чином донька долучається до проведення лотереї?
– Злата – це мій маленький генератор ідей, тому що насправді вона мене підштовхує до чогось нового. І ось, коли вона почула, що вже проведено 60 лотерейок, каже: «Мама, давай щось змінювати». Відповідаю: «Давай». «Тепер я буду визначати долю переможців. Тепер я буду витягувати замість рандома, а рандом ми відправимо на відпочинок». І зараз Златочка обирає переможця. Суть залишилась, але стало набагато цікавіше. Мені навіть кажуть: «Скоро ти будеш зайва в ефірі» (сміється). Я погоджуюсь, я буду просто допомагати. Під час останньої лотерейки Злата ще й закликала людей плести сітки, щоб сховати військових, різати стрічки, сортувати сміття.

Ярмарки можуть бути різними, в тому числі благодійними. Зібрані кошти на них йдуть на добрі справи. Яким був першим ярмарок для волонтерів на Конторській – поділилась дев’ятикласниця Павлина Яцина, яка поєднує навчання, позашкільні заняття, відпочинок з активним волонтерським життям.
– Перша ярмарка була в замку. Тоді нам пощастило, тому що поблизу був ресторан і в дітей випускний. Вони на нас налетіли, купляли різні прикраси, грали в лотерею, бігали до нас постійно, – каже Павлина Яцина. – А все вдається поєднувати, тому що дуже хочеться перемоги. І дуже дякую моїй мамі, що виховала мене так. Для мене дуже добре допомагати. Я запрошую своїх друзів і вони приходять.

Слова про ярмарки доповнює інша активна учасниця, волонтерка Наталка Грабажей-Гунт:
– Ідея з ярмаркою – гарна, тому що є люди, які не мають грошей, але мають свої вироби, тим паче ручної роботи. Спершу це були дитячі вироби, а пізніше долучилися дорослі. Нас запрошували в села на всякі свята, концерти, влаштовані для підтримки воїнів і для збору грошей. Є дуже гарні вироби, як от Сергія Яковчука. Він, напевно, все, що може віддає нам і не каже ціну. «...Головне, щоб пішло й допомогло». Є цінні та дуже чудові вироби. І з часом ми почали їх віддавати на лотерею Каті Багнюк, тому що розуміли, що за ті гроші ми їх просто не продамо.

“«Це ви з лотерейкою, це у вас буде лотерейка?»”

Далі, щоб зацікавити дітей ще більше, пішла безпрограшна лотерейка, яка зайняла перше місце на ярмарці. Суть у тому, що є багато багато дрібних виробів. За скільки їх продаси, як? Так виникла безпрограшна лотерея, де обов’язково буде виграш – і всі щасливі.

– Тобто людям лотерея «зайшла», як кажуть?
– Лотерейка наскільки відома, що недавно в Онишківцях ми тільки приїхали, діти до нас підбігають і питають: «Це ви з лотерейкою, це у вас буде лотерейка?» Ми не встигали розкластися, вони вже чекали – «Де ж ваша лотерейка». Дітям дуже цікаво. Вони залишаються з подарунком, а ми завжди пояснюємо, що ці гроші докладемо до такого-то збору, допоможемо хлопцям. Тоді ми об’єднані, всі разом і розумієш, що ми переможемо.

– Чи було таке, що хтось організовує ярмарок, а у вас немає товару?
– Бувало. Тоді ми писали, дзвонили один одному. І було навіть таке, що люди не мали можливість щось зробити, а купували й приносили нам. Навіть приносили свої гарні речі – щось дітям, набори посуду. Окрема подяка Ользі Супрун, яка розробляє нам гарні дизайни. Також у нас є кондитери, які постійно печуть на ярмарку. Це Юля Сидоркевич, Альона Курочкіна, дівчата з Рачина, перепрошую кого не згадала. Коли ми пишемо, що на ярмарку потрібні смаколики – люди приносять і навіть не хочуть називатися.

“Було настільки багато людей, що не було навіть де стати, ногу поставити. ”

Сітки можуть плести не лише волонтери, але й люди, які ніколи цього не робили раніше. На волонтерці їх цього навчать. Проконтролювати процес, пофарбувати тканину, показати охочим – все це на плечах у Богдана Бардецького.

– Розкажіть, як сплели вашу першу сітку.
– Відколи я тут з’явився, то виконував багато всілякої роботи, але до сітки не було навіть як підійти. Було настільки багато людей, що не було навіть де стати, ногу поставити. Плели по кілька сіток на день. Користувались різними прийомами, вивченими учасниками. Частина, переважно жінки, різала тканину на стрічки, частина плела.
В мене була своя робота: бакалія, склад, перенесення вантажів, завантаження транспорту. Потім так якось сталося, що спробував плести сітку. Мені дівчата показали як це робиться, виявилось, що не так вже й важко, як здавалося на перший погляд. А потім пані Інна попросила мене під час нічного чергування заплести один бік, бо зранку треба було ту сітку віддавати. Ну й так сам зробив одну частину сітки.

“Дякуємо за сітку, бо вона нас врятувала”

– Був брак необхідної тканини, як ви з цим справлялись?
– Ми «знищили» багато одягу, але він переродився – перетворився на сітки. Багато тканин було такого забарвлення, що не підходили під маскувальну сітку. Тож виникла думка змінити цю барву. Спочатку була ідея використати якісь природні барвники. Але таке фарбування нетривке і не міцне. Таким чином ми перейшли до закупівлі спеціальних барвників для тканини. І з того часу фарбуємо за чітко визначеною технологією, в нас є для цього пристосування.

– Чи виникали якісь проблеми?
– Якихось особливих проблем немає. Не виникає якихось непорозумінь чи зауважень. Всі задоволені, кажуть: «Дякуємо за сітку, бо вона нас врятувала». І це дуже приємно чути, треба орієнтуватися на це.

– А чи навчаєте зараз людей плести сітки?
– Останнім часом майже всі вже знають як це робити. Крім того, існують різні варіанти, різні методи плетіння. Ми й самі їх змінюємо, залежно від поставлених завдань. Але якщо будуть такі запити та прохання, то, звичайно, ми покажемо, продемонструємо і навчимо.
Дуже часто можна побачити сітки на відео чи на фото – красиві, ефектно виконані. Але я вважаю, що сітка повинна в першу чергу виконувати свою роботу – маскувати. Вона повинна бути наближеною за своїм кольором до природи: зелень дерев, трави, чагарників, поверхня землі, і, крім того, те все, що може трапитись на війні – чорний попіл, сірий попіл, глина, пісок, каміння – це все треба враховувати.
Хто не прийде сюди – легко може впоратись із роботою. Це все дуже просто. До нас приходять дітки з школи, з коледжу. Варто тільки гарненько пояснити – і всі справляються з роботою. Є навіть такі методи, що й дітки з молодших класів легко виконають її. Так що чекаємо всіх і кожного. Ніхто не пошкодує, що побув тут хоча б один день, хоча б одну годину в нашому середовищі.

Якщо з плетінням сіток можуть справитись і діти, то без освіти, знань справитись із медициною – ні. Про цей важливий напрям на волонтерці розповіла Тетяна Багнюк.
 – З чого почалась ваша волонтерська діяльність?
– У перший день повномасштабної війни, знаючи, що моя дочка постійно ходить волонтерити, я почала теж сюди ходити. Почала різати стрічки на сітки, допомагати чим була в змозі. Потім пішла волонтером у роту охорони м. Дубна і була там довгий час. Я працюю медиком, тож вранці до роботи та після роботи складала і сортувала медикаменти. Саме тут, на Конторській, в нас тут була ціла команда. Ну так сталося, що в когось робота, в когось навчання, сімейні проблеми, тому залишилася лише я.

“Вранці – сьома чи шоста година, – приїжджаєш і складаєш аптечки для хлопців, тому що від цього залежить їхнє життя.”

На зараз в медикаментах є постійна потреба. Їх треба сортувати, їх треба відправляти. Ми відправляємо їх на госпіталі, безпосередньо хлопцям. Інна зателефонувала: «Потрібно». Значить до роботи, вранці – сьома чи шоста година, – приїжджаєш і складаєш аптечки для хлопців, тому що від цього залежить їхнє життя. Вони їм дійсно необхідні.

– Що найчастіше потребують військові?
– Найчастіше – турнікети, якщо говоримо про поранення. Також оклюзійні пов’язки, бетадин. В основному – перев’язувальний матеріал.

– Звідки ви це все берете?
– Нам так само допомагають волонтери. В тому числі і з-за кордону. Багато моїх друзів за кордоном: Швейцарія, Португалія, Італія, Норвегія. Коли побачили у фейсбуці, що я тут волонтерю, то почали присилати нам посилки. Вони, попри те, що мають за кордоном свої волонтерські організації, допомагають ще й нам. З початку війни вони допомагали і одягом, і памперсами для ВПО, і медикаментами.

– Вже понад рік повномасштабної війни. Як із допомогою, люди менше допомагають?
– Розумієте, люди з-за кордону, які допомагали, далі допомагають. І вони чомусь більше допомагають, і вірять, що все йде в правильне русло. А наші люди стали більш пасивними. Я приходжу сюди й беру тканину, я ріжу її вдома, коли є час: вранці, ввечері. Показую це на своїй сторінці у фейсбуці, закликаю людей долучатись, показую, що можна поєднувати з основною роботою та іншими обов’язками. В мене так само є сім’я, зобов’язання, робота. Це можна поєднувати. Але люди до цього ставляться скептично. Були навіть такі питання: «А скільки вам за те платять, що ви ріжете?», «Ну ви ходите, ріжете, можна подумати, що це безкоштовно?»

– Це дубенчани?
– Дубенчани, мої колеги та навіть друзі. Але я дуже вдячна, що в мене, між тим, є дуже багато друзів, знайомих, колег по роботі, які вірять у те, що в нас в Україні все складеться, що все-таки щось зміниться, і що недарма наші хлопці віддають свої життя.

– А позитивного, що пригадаєте?
– Позитивне те, що в нас тут такий колектив. Люди прості, люди, з якими дуже приємно спілкуватися. Люди, з якими можна вирішувати різні проблеми. Я дуже рада і горда тому, що тут моя дочка, а ще більше – що тут моя внучка. В мене ще є троє внуків, які теж приходили, допомагали, малювали малюнки, відправляли посилки.
Найбільше емоційний стан підіймає те, коли ми відправляємо посилку, і від наших воїнів приходить звіт: «Дякуємо вам, воно нам все допомогло». Це настільки приємно!

– Кому б Ви хотіли подякувати?
– Хочу назвати своїх кумів з Іспанії та з Португалії – Михайло і Світлана Рогашко, свою колегу-медика з Італії – Наталку Царук, з Норвегії – Ніна Гелета. Вони постійно нам допомагають, постійно донатять, відправляють медикаменти, різного роду посилки, і за це їм безмежна подяка. Хоча вони постійно кажуть, що в першу чергу роблять це для себе, оскільки є вихідцями з України.

Окремий напрям діяльності волонтерів на Конторській – це збір вторинної сировини. Мається на увазі паперу, картону, пластику, алюмінію. Відходи, які привозять небайдужі, добровольці сортують, а потім відправляють на перероблювання. Отримані кошти спрямовують на допомогу ЗСУ.

Якщо ж Ви хочете допомогти волонтерам на Конторській, то це можна зробити за такими реквізитами:

Переказ у гривні:
ПРИВАТБАНК
4731 2196 4313 4889
IBAN UA153052990000026008000714164
Призначення платежу:
благодійна допомога для ЗСУ

МОНОБАНК
4441 1144 6865 8396
Призначення платежу: 
благодійна допомога для ЗСУ

Для іноземної валюти
5168 7451 1545 0014
Призначення платежу: 
благодійна допомога для ЗСУ

PayPal acinainna@gmail.com
Благодійна організація «Благодійний фонд «Волонтери на Конторській»