Сергій Яковчук: як все починалось і що отримує за волонтерство

Високого чоловіка в незвичайному костюмі останні вихідні помічали в Дубенському замку. І це не працівник установи, не герой фільму чи вистави в образі. Це дубенчанин Сергій Яковчук, який таким чином привертає увагу людей та збирає кошти на підтримку військовим. Із собою носить скриньку, в яку охочі з ним сфотографуватись кладуть суму, яку вважають прийнятною. Ці гроші він передає волонтерам на Конторській, а вони вже їх розподіляють відповідно до потреб та запитів захисників. Це лише коротенький опис однієї з ініціатив Сергія. Як все починалось, чим, окрім роботи, займається дубенчанин – читайте далі.

“Одягаюсь у козацький костюм, яких маю кілька штук, беру скриньку від волонтерів «Збори на ЗСУ» і влаштовую фотосесію в Дубенському замку.”

– Щонеділі, коли вихідний, займався з дітьми, пластунами на Острівку. А оскільки були канікули, діти по відпочинках, щоб неділя марно не проходила, в голову прийшла така думка. Одягаюсь у козацький костюм, яких маю кілька штук, беру скриньку від волонтерів «Збори на ЗСУ» і влаштовую фотосесію в Дубенському замку. Туристи приходять, хочуть фотографуються чи зі мною, чи на моєму фоні, чи просто так у скриньку кидають гроші, – ділиться Сергій Яковчук. – Хай по-скромному, але день проходить немарно. І мені цікаво, бо спілкуюся з людьми. Трошки важкувато, бо в костюмі буває надто спекотно. Але на той момент про ті нюанси не думаєш.

– Результатом задоволені?
– Ну хотілося б більше, але маємо те, що маємо.

 – Всі отримані кошти ідуть на ЗСУ?
– Так. Одразу до Інни (керівниці благодійної організації – прим. ред.) телефоную. Рахую яка сума і зразу передаю їй. Мені цікаво – їм (волонтерам) надходження додаткові. Копійка до копійки – та щось і буде. 

– Поговорімо про вашу волонтерську діяльність ще до лютневого вторгнення. Як ви починали?
– Давно було. У нас був і є рибальський клуб «Робінзон». Десь у 2009 чи 2010 році виникла думка організувати рибальський дитячий клуб на волонтерських засадах. Я був керівником Робінзончика. Діти приходили, змагання різні проводили, все безплатно – довго перераховувати скільки там різних подій було. Щонеділі в будь-яку погоду ми збирались і проводили на природі з дітьми заняття чи відпочивали. З певних технічних причин дитячий рибальський клуб припинив існування. На заміну зробили козацький гурток на Острівку. Ну, це лише назва козацький, а загалом вчили дітей всьому. Просто бути людиною, бути людиною у своїй державі. Могли цілий день нічого не робити, сидіти та спілкуватись. Також все було на волонтерських засадах коштом самої козацької організації.

“Нам просто не дали ніяких дозволів, а під чесне слово займатись із дітьми – ризиковано”

– Скільки років так займались?
– Близько двох років ми позаймались, конкретно дитячий клуб. А сама організація на Острівку була шість років. Нам просто не дали ніяких дозволів, а під чесне слово це робити – ризиковано… я навіть не знаю як пояснити… для юридичної безпеки. Немає ніяких документів від влади, держави. Ми нічого не порушували, але і дозволів не мали. Для занять треба було б мати дозволи. Нам ніби дозволили на словах, ну і ніби ні.

– Перенесемось у теперішнє, 2023-й рік, як ви волонтерите зараз? Чим займаєтесь ще, окрім роботи?
– Різьбою по дереву, сувенірами. Дружу з волонтерами на Конторській і гарні стосунки з волонтерами 4.5.0.

– Тоді ж розкажіть про дружбу з волонтерськими організаціями.
– Інна Яцина, керівниця організації «Волонтери на Конторській», запропонувала зі своїми виробами їздити туди, куди їх запрошували на благодійні ярмарки. Вони лотерейки проводили, а я вже реалізовував свої роботи. І частину прибутку, отриманих коштів, передавав одразу на потреби волонтерської організації. Частину робіт їм передавав для проведення лотерейок, на нагородження військових і т.д. Значна частина коштів, зароблених завдяки дереву, іде організації «Волонтери на Конторській».

– Можливо, можете сказати приблизну кількість робіт, які пішли не на продаж, а на благодійність?
– Ну не знаю. Там не десятки, там більше робіт.

– Скільки часу потрібно було витратити для того, щоб їх зробити?
– Щоб я не робив – часу не засікаю. Тобто скільки на конкретну якусь роботу пішло часу – я не знаю, бо на ту шкатулку може піти тиждень роботи, а може місяць. Я отримую задоволення від самого процесу. Досить часто це питання мені ставлять. Починаю іноді згадувати про якусь дрібну роботу і приблизно орієнтуюсь у часі. Тобто на ті роботи, що передав їм, то певно місяці пішли.

“Тут не шукають якусь винагороду. Я отримую від того шалене задоволення.”

– Яку суперсилу хотіли б мати ви?
– Ого! Та не хотів би я мати, хотів би лишитись собою. Мені достатньо того, що є. Тобто все те, що є – можна якоюсь мірою назвати вже своєю власною суперсилою. Мрії є – їх багато. І думок, і планів. Але помаленьку кожна мрія реалізовується, знаходить своє місце в місті Дубно.

– А яка вам винагорода? Що отримують люди, які волонтерять?
– Ну, тут не шукають якусь винагороду. Я отримую від того шалене задоволення. Той день точно пройшов не намарно, а з великою користю. І знаю, що те, що зробив я – цьому немає альтернативи. Хтось зробить краще – буде супер. Тобто я отримаю від процесу і від кінцевого результату задоволення, просто задоволення.