Волонтери 4.5.0: Якщо посилка врятувала життя, то чи варто сидіти вдома?
Автомобіль – це не розкіш, а необхідність. Так кажуть у мирному житті, а що вже казати про фронт. Завдяки авто можна швидко доставити необхідне, виконати бойове завдання, покинути небезпечну зону, або й, що дуже важливо, врятувати комусь життя. Тому основне, чим займається БО БФ «Волонтери 4.5.0» у Дубні – це купівля та пригон транспортних засобів з-за кордону. На рахунку Благодійного фонду вже понад 50 пригнаних автівок. Але не ними єдиними займаються на волонтерці. Деталями, нюансами та успіхами діяльності дубенчани з БО «Благодійний фонд «Волонтери 4.5.0» поділились із командою Фонду громади міста Дубна «Добробут».
“Нам ніхто не вірив про те, що ми це зробимо. Нам ставили палки в колеса. ”
– Закупівля автомобілів почалась практично рік тому, 24 червня (2022 року). Одна машина була куплена за кошти хлопців, а ми на ярмарці у Тараканові збирали на другу машину, – розповідає керівниця благодійної організації Ольга Кузнєцова. – Для людей це було «вау», через те, що медицина, продукти, запчастини – це одне. А от коли ти приганяєш автомобіль, тим більше для дуже хорошої людини, і він вкрай необхідний, то це був такий шалений запал. Нам ніхто не вірив про те, що ми це зробимо. Нам ставили палки в колеса. Але коли на сьогодні у нас в маленькому коричневому ящику лежить понад 50 актів прийому-передачі на автомобілі – це неймовірно тішить. Це є наша гордість. Хоча розумієш, що їх треба більше, і більше, і більше. Все впирається в те, що люди все повільніше донатять. І дуже важко назбирати. На цей момент виручають люди з-за кордону немалими сумами, виручають наші підприємці.
– Яка вартість найдешевшого і найдорожчого автомобіля?
– У середньому автомобіль 4х4 обходиться від 3 до 3,5 тисяч доларів. Перед порогом стоїть L200 і це, певно, найдорожча машина – 5 тисяч. Найдешевша машина – це в межах 2-2,5 тисяч і це, як правило, Volkswagen Т4. За кожну пригнану машинку велика вдячність Андрію та Руслану.
– Це ваші волонтери?
– Так, це наша надія. Це ті, на кого ми молимось. Бо людей, які ганяють машини, ми знаємо дуже багато, не тільки в Дубні, але й по Україні. Я знаю, що вони заробляють. А тут, коли Руслан дзвонить і каже: «Скинь мені пару гривень – інакше піду в Литві на роботу (не вистачало на дорогу назад – прим. ред.)» – говорить за себе. Є непередбачувані витрати: платні дороги, в їхніх пунктах розмитнення може бути інша ціна, пальне.
“Для людей важливо знати куди пішли не лише їхні кошти, а навіть куди пішло їхнє печиво.”
– Або ж їдуть по одне авто, а потім їдуть шукати інше…
– Так, по фотографії, яку нам скидають, чудове авто, не бус, а казка, про яку хлопці мріють. Приїхали, дзвонить Руслан і розповідає: «Я відкрив двері, а вони впали». І таких випадків дуже, дуже багато. Але я знаю, що наші хлопці перевіряють машини. Та машина, яка не буде працювати – вона в Україну не приїде.
– За який час вдається назбирати на автомобіль? Чи пригадаєте найшвидший збір?
– Це було на початку осені. За добу на один автомобіль ми назбирали 2,5 тисячі доларів. Не встигала позначати людей, які скидали кошти. А для людей важливо знати куди пішли не лише їхні кошти, а навіть куди пішло їхнє печиво. На жаль, не всі військові можуть скинути звіти, але коли люди на фото бачать малюнки, випічку, яку приносили – це дуже їх стимулює. Це дає людям розуміння того, що вони працюють недаремно і бачать, куди потрапляють їхні речі, які вони принесли.
– Чим ще займається ваша волонтерка?
– Крім автомобілів, за останній місяць ми передали близько 90 маскувальних сіток. Це не лише ми, тому що ми б тут витягнули ноги. Це й тараканівські «павучки» з Оленою Петрук, це Боремельський ліцей з директоркою пані Надією Кротик, активні мешканці Липи на чолі з Наталією Гандзюк. Крім сіток, останнім часом багато привезли оптики. Це те, що найнеобхідніше хлопцям. І вже не говорячи про одяг.
Також це продукти. Не так часто ми працюємо з госпіталями напряму, хоча дуже багато передаємо на шпиталі. У нас є співпраця із будинком ветеранів у Луцьку. Є й інші заклади, де наші хлопці. Дуже багато інвалідних візків, продуктів та одягу передали у Львівський військовий шпиталь.
“А ви знаєте, що ваші медичні засоби, які ви вислали, вже врятували 3 життя”
– Що вам найскладніше як керівникові організації?
– Мені бракує бодай 4-5 годин на добу – це найбільша складність. Крім волонтерської діяльності, в мене ще є основне місце роботи. Там неймовірні люди, вони мене розуміють.
Страшно те, коли ти посилаєш посилку, а її немає кому отримати. У 128 бригаді медиком був Саша Прокопчук. Коли ми від Марії Андрухів отримали величезний ящик із госпітальними приладами, які необхідні в польових умовах, вирішили відправити йому. Спакували 4 ящики, відправили. Але Саша посилку не забирав, натомість її через якийсь час забрав хтось інший. Я пишу його тьоті, кажу, що така ситуація, а вона мені просто кричить у телефон. Це було в той самий день, коли загинув Максим Кірчик. Тоді дізналися, що загинув Саша. Але він в останній момент ту посилку заповів своїм друзям-медикам. Коли до них додзвонилась, то мені сказали: «А ви знаєте, що ваші медичні засоби, які ви вислали, вже врятували 3 життя». То це варто сидіти вдома і спостерігати по телевізору новини, і коли закінчиться війна? Треба діяти. Твоє печиво, твій малюнок інколи роблять набагато більше, ніж критика волонтерів, ніж те, що люди просто збайдужіли. Вони втомились. Від чого? Ми не втомились, ми будемо до останнього, скільки є сил.
– Як працює волонтерка?
– Вихідних у нас нема. Ми можемо дозволити собі закрити волонтерку на годинку-дві раніше.
– Кому б Ви хотіли подякувати?
– Я не знаю, що б ми робили, якби, наприклад, на шляху нашому не було б Віктора Богомаза, Віктора Мялковського, Тетяни Гончарової, Олександра Лісковецького, Олександра Дацюка, Анжели Хомар, команди Чоколате, Василя та Надії Броварницьких, Богдана Юзьвяка, Михайла Метелюка, Світлани Сергієнко, Андрія Мартинюка, Євгенія Кравця, Єлізавети Яремчук, Володимира Сороки, Олександра Конончука, колективів ліцеїв, пані Людмили та ще кількох сотень.
Варто згадати всіх юних донатерів, які віддають кишенькові кошти, допомагають на ярмарках, дівчаток – Божена Тимощук та Мирослава Шеремета, що обрізали коси та виручені за них кошти віддали на ЗСУ, це донька загиблого воїна з Дубна Рената, що продавала магнітики, це три брати з Польщі, які попросили продати свої іграшки, а гроші віддати на танк.
Нашим друзям з Італії – це Надія Риндіна, Люда Самонік, Ольга Антонова, родина Вінників, волонтери з Іспанії, Іван та Христина з Франції, Ольга Баранова та Мирослава з Німеччини, Людмила Руда зі США, з Польщі Марія Андрухів, Лешик Возница, Людмила Кратка, Роман Демидас, Олена Кутасевич зі Швеції, Ірина Крупеніна, Ольга Кравченко із США, Інна Лисюк з Чехії. Велика подяка бойовим голкам, штаб-квартирі Алли Грабар, господиням Бортниці, родинам Мазурків та Раїси Гаврилюк, Марії Метелюк, Людмили Прокопчук, громадам Дубенщини, отцю Ігорю та отцю Роману, отцю Володимиру, ТзОВ «Склоресурс», «Гюалос», ТОВ «Дубава», «Паляниці», керівнику Валерію Гусаруку та підприємцям КП «Ринок».
Дуже багато медицини отримували від Васі Єдинака з Польщі. Він був медиком, хорошим хірургом, та, на жаль, помер від раку. Від нього привозили настільки завантажені медициною буси, що й шпарини просунути руку не було.
“Коли ми почуємо слово «перемога», я візьму відпустку за власний рахунок і поїду по всіх куточках України, куди була доставлена хоча б маленька передача.”
– Про що мрієте, що зробите після перемоги?
– Дуже багато можна говорити про те, які переповнюють тебе почуття, коли ти волонтериш. Але, коли ми почуємо слово «перемога», я візьму відпустку за власний рахунок і поїду по всіх куточках України, куди була доставлена хоча б маленька передача. Якщо підняти мої квитанції з Нової пошти, це – вся Україна. На карті практично немає такого місця, куди б щось не їхало з нашої Волонтерки 4.5.0. Якщо буде можливість – обійняти всіх волонтерів України, зустріти у Дубні та інших містах наших Котиків, багатьох з них ми знаємо тільки по голосу чи номеру телефону.
– Яку суперсилу хотіли б мати?
– Та вона в мене є. Вона в мене є, через те, що є бажання жити, є бажання допомагати, є бажання бути корисною в цьому житті. Я вважаю зі свідомого дитинства, що це в мене є. Це стрижень, який мною рухає. Моя країна, моя родина та друзі, мій колектив, наша команда, довіра людей, наші ЗСУ - це сила, віра та надія.
– Що додасте на завершення?
– Доцільно було б додати те, що волонтерський рух на межі зникнення по всій території України. Це пов'язано з тим, що десь відкопали закони 2016 року про те, що всі волонтерські збори мають оподатковуватись. І, якщо так станеться, то це буде найстрашнішим ударом і для хлопців в армії, і для багатьох людей.
Але найбільше побажання до людей – не будьте байдужими, не будьте черствими. Ну 50 гривень на місяць чи на тиждень – це ніщо. А для нас це частина турнікета, для нас це гвинтик у машині. Для нас це може бути потужний удар по орку, це матеріал, який захистить, це голка, яка вколе кровоспинне. Це 50 гривень, це 10 гривень. Ніхто не просить багато. Просто не будьте байдужими.
Приганяють автомобілі для захисників два волонтери. З першого дня повномасштабної війни волонтерить житель с. Тараканів Андрій Таберт. У день нашої розмови він тільки повернувся з-за кордону, привізши Mitsubishi L200. Такими автівками користуються у Бундесвері – німецькій армії. За потреби пан Андрій перефарбовує привезені автомобілі в той колір, який потрібний на фронті, навчився це робити сам.
– У мене багато друзів лишилися за кордоном, ми зідзвонились і перший мій виїзд по допомогу був 6-го березня 2022 року. Я поїхав за кордон, щоб забрати допомогу. Це були медикаменти, харчування і засоби гігієни.
– Як опинились на волонтерці?
– З Ольгою ми знайомі дуже давно. Ще з часів, коли займалися поліграфією. І так ми зідзвонювались, консультувались, і так лишилися разом.
“Частина Європи перейшла на автобізнес для українських військових. Вони скупляють автомобілі, потім продають нашим волонтерам...”
– Згадаймо про перший пригнаний вами автомобіль.
– Перший автомобіль, який був загнаний – це Nissan X-Trail сірого кольору з Ліона (Франція). Ми допомагали більше транспортуванням. Мій колега живе у Франції, а його товариша тут забрали в армію. Вони вирішили купити автомобіль, а вже логістикою займалися ми. Переправили його на початку травня 2022 року. Автомобіль служить по сьогодні.
– Скільки особисто Ви пригнали авто?
– Важко сказати. Багато.
– Що вам найскладніше в цій діяльності?
– Вибрати хороший автомобіль. Частина Європи перейшла на автобізнес для українських військових. Вони скупляють автомобілі, потім продають нашим волонтерам, які доставляють їх для військових. Важко вибрати, бо кожного разу вибираєш і одна думка: щоб вона служила хлопцям. Потрібно, щоб машина робила роботу, бо від неї дуже багато залежить. І основне – залежить життя хлопців.
– Розкажіть про нюанси купівлі автомобілів за кордоном.
– У Європі роблять все для того, щоб ти приїхав і щоб тебе переконати, що машина ідеальна. Приїжджаєш, обійшов – руки опустилися. Розвернувся, сів на лавочку, відкрив телефон і, якщо немає запасних варіантів, то чекаєш поки щось не вискочить. Найкраще вже бути за кордоном і тільки оголошення вискакує – зразу реагувати, їхати дивитися. Бо якщо автомобіль в інтернеті 3-4-5 днів, він вже на 50% не вартий уваги, або ж має завищену ціну.
Іншим водієм-волонтером є Руслан Руснак. На волонтерці він не сам, а зі сім’єю – дружина та донька теж волонтерять (про них детальніше згодом).
– Пригадаєте перше пригнане для військових авто?
– Перші автомобілі були пригнані в липні минулого року. Це було на бригаду в Запоріжжя. 2 вантажні Volkswagen Transporter.
– А загалом скільки пригнали авто?
– Ніхто не рахує. Паспорт вже скоро закінчиться (сміється), я не рахую.
“Вже такі випадки були не раз, що приїжджаєш за одним автомобілем, їдеш дивитись другий, а купуєш третій.”
– Що вам найскладніше?
– Найскладніше – це отримати шлях на виїзд (зараз вже більш-менш налагодилося) та підібрати достойний автомобіль за ті кошти, яких ніколи не вистачає.
– Було таке, що автомобіль на місці виявився такий, як очікувалось?
– Вже такі випадки були не раз, що приїжджаєш за одним автомобілем, їдеш дивитись другий, а купуєш третій, бо вже нема на шо дивитись. Вже там переберки з переберків, немає що брати.
– Що б Ви хотіли сказати байдужим дубенчанам?
– У кожного свій вибір. Вони такий вибір роблять, їх не виправиш. Але є такі дубенчани, що від них не чекав, а вони допомагають постійно.
Волонтери привезли авто не для одного захисника. Одним із них є військовий із позивним «Грек». Він народився під Волновахою Донецької області, одружився у Львівській області, а вже 8 років служить у дубенському батальйоні. Загалом у чоловіка 18 років вислуги.
– Як познайомилися з волонтерами 4.5.0?
– Випадково. А взагалі-то через дружину товариша. Вона перша сюди потрапила, а з товаришем служимо. Стараюсь їм допомогти, а вони – мені. І вже не раз допомагали.
– Як вам допомагають волонтери?
– Найперше, що вони піднімають настрій. Я людина позитивна. Але деколи буває, що хочеться плакати, а я сміюся. То як у козаків: коли козак співає, а душа плаче. То так само в мене. Волонтери, що б мені, або синові (він теж служить) не було б потрібно – вони дістануть. Розірвуться, але дістануть. Такі вони є. Навіть щось вирішити з машиною – я звертаюсь до хлопців-волонтерів.
– Наскільки я розумію, то волонтери приганяли вам автомобіль.
– Так. Прекрасний автомобіль. Я кажу, що це найкращий автомобіль. В інших не може такого бути, як у мене.
– Він уже був на бойових позиціях?
– Він виїжджав, але на бойових позиціях не був. Я зараз виконую обов'язки командира роти й дуже багато проблем виникає з переміщенням. То зараз у нас ця проблема відпала. Якби не волонтери – я б лишився без нічого. І пішки не дуже походиш, бо здоров'я вже не те.
– Що б ви додали про волонтерство?
– Дай Боже, щоб було більше таких волонтерів, як тут є. Тому що на 80% армію забезпечують волонтери та прості люди.
Чоловік Наталії Бикової з 2015 року служить. А вона з ним із 2016 року їздила по бойових точках. Після мирного життя на Вінниччині та переїзду частини в Дубно, жінка живе тут 4 роки. І з перших днів повномасштабної війни волонтерить.
– Що найбільше вам запам'яталося за цей понад рік?
– Найбільш позитивне те, що дуже багато друзів з'явилося. Таких, які розуміють, які допомагають. З'явилася сім'я, на яку можна покластися в складні моменти. На жаль, війна стосується тільки тих, у когось хтось служить – чоловік, син, брат. У кого виїхали за кордон, і дуже за нас там вболівають – таких людей не стосується війна.
– Яка ваша основна діяльність на волонтерці?
– Основна діяльність у мене – це сітки. Я дуже прискіпливо відношуся до них. Особливо коли приходять новачки, то складно пояснити, як правильно плести.
– Де берете тканину, сітки?
– Нам допомагають люди. Ми збираємо гроші, а полотно замовляємо в Харкові, але там дуже великі черги. Потрібно чекати по 2-3 місяці. З тканиною трохи простіше. Це Дніпро, Івано-Франківськ. Замовив тканину – і за кілька днів вона приїжджає. Раніше ми плели з тканини на підкладку. Така сітка дуже легка, не мокне, але хлопці сказали, що вона дуже швидко розлазиться. Ця тканина, з якої робимо зараз, – не горить, не плавиться, вона скручується і теж легесенька. Навіть якщо її десяток разів зняти й повісити, воно лишиться у такому самому вигляді.
“У нас тут неймовірна, просто неймовірна домашня атмосфера. Ми настільки стали рідними.”
Дуже сильно допомагають у плетінні – Віта Ніколайчук і Світлана Слободенюк. Вони ріжуть готові стрічки «ялинкою», а волонтерам лишається плести.
Плетінням сіток і продуктами на волонтерці займається Наталія Руснак. Жінка стежила за дописами Ольги Кузнєцової, але через роботу не могла долучитися повноцінно. А потім…
– …звільнилася, стало більше часу і мене затягнуло. Волонтерство – це наркотик. У першу чергу ти радієш, що можеш хоч краплиночку допомогти, віддати краплю себе, своєї сили, своєї можливості, своєї роботи. І плюс – у нас тут неймовірна, просто неймовірна домашня атмосфера. Ми настільки стали рідними.
– На волонтерці ваша діяльність складається з:
– … з 9 до 6, інколи довше. Сіток, а на них неймовірна кількість замовлень, та продуктів. Завдяки нашим друзям з-за кордону, які нам допомагають, ми дізнались стільки нових продуктів. Дякуємо цим людям, адже це нам дає змогу допомагати хлопцям. Ми взагалі безвідмовні – стараємось допомогти усім. Навіть якщо це за межами наших можливостей. У нас є креативник, центр мозковий. Сідаємо, мізкуємо – і у нас все виходить. Допомагаємо від місцевих хлопців, до Житомира, Херсонщини, Миколаївщини, Донеччини – кругом.
– Що скажете про людей, чи охоче допомагають?
– Загалом люди не дуже хочуть працювати. Хай їм буде соромно, тому що прохань дуже багато. Дуже багато хто просить про плетіння сіток. Активність, скажу вам чесно, близька до нуля. Напевно ми не відчуваємо тут війни повною мірою. Ми живемо більш розслаблено. У нас, дякувати Богу і ЗСУ, – тихо, ми не відчуваємо війни, тому, мабуть, думають, що допомагати не потрібно.
Не лише дорослі, але й волонтерять тут діти. Вони навіть сформувались у Юніори 4.5.0. Що роблять діти?
Діма, 8 років:
Ми збираємо кошти на ЗСУ, щоб якнайскоріше настала перемога.
Аня, 12 років:
Час від часу ми приходимо на волонтерку плести сітки, але також продаємо різні іграшки, зупиняючи автомобілі. Недавно нам мама з сином принесла книжечку, яку ми вже продали. Продаємо смачний квас, різні ігри.
Інна, 12 років:
Частіше всього квас нам привозить Аніна мама. Він домашній, класний, освіжає, особливо в спеку. Продаємо його та лимонад.
Софія, 15 років:
Стоїмо ми з торгівлею на вулиці, в мікрорайоні Базарчика. Одного разу вийшли волонтерити та зупинили військового. Запропонували купляти іграшки, сказали, що всі гроші йдуть на ЗСУ. А він каже: «Ти що, читати не вмієш? Я сам ЗСУ». Нам було так образливо.
Алекса, 12 років:
За минуле літо назбирали 10 тисяч гривень. Найбільше за один день ми збирали десь тисячу-півтори.
Ці кошти докладають до необхідного, в тому числі до купівлі авто. Підлітки навіть допомагають шукати техніку – тепловізори, далекоміри.
– Вирішили шукати шляхи, де можна знайти певну річ дешевше, щоб зекономити гроші. Адже кілька тисяч, навіть 500, 1000 гривень – це гроші, які важко зібрати в теперішній час. Перший тепловізор ми купили в березні 2022 року. Збирали Тараканівською громадою і з того все почалося. Далі я почав допомагати Олі. Непосильного немає нічого. Проблема тільки в грошах, люди дуже розслабились. І часу на збір потрібно все більше, більше й більше, ніж можна було зібрати раніше, – розповідає Ернест Таберт.
– А своїм ровесникам, дітям вашого віку, що б хотіли сказати?
– Ми є майбутнє цієї нації, адже ми маємо відбудовувати нашу державу і зараз підтримувати, чим можемо. Ми нічим не відрізняємося від дорослих. Ми маємо таку саму силу, наснагу і такі самі можливості, і можемо звернути гори разом поруч із ними.
Долучитись до допомоги можна, переказавши кошти за такими реквізитами:
Картка монобанк
4441114417628227
Картка Приват
4149499375036181
Для іноземної валюти
IBAN UA143052990000026202672531429
PayPal list.o2015o@gmail.com
Для юридичних та фізичних осіб:
БО БФ ВОЛОНТЕРИ 4.5.0.
Код одержувача
44964211
Р/р IBAN
UA083052990000026000020704516
АТ КБ «ПриватБанк»
Призначення платежу: Допомога ЗСУ
Контакти:
м. Дубно, вул. Садова, 51 А
0506100291
0637749373
