Завдяки проєкту Фонду студенти педколеджу обмінювалися досвідом у Польщі

Бути за кордоном і тільки чути про те як там живуть – різні речі. Так кажуть студенти ВСП «Дубенський педагогічний фаховий коледж РДГУ», які нещодавно повернулися з Польщі. Сусідню країну вони відвідали завдяки проєкту, який четвертий рік втілює БО «Фонд громади міста Дубна «Добробут». Зі сторони Європейського Союзу співпраця відбувається з польською організацією «Фундація імені братів Солунських – Кирила і Мефодія». Зазначимо, що ініціатива створення партнерства виникла завдяки особистій комунікації члена наглядової ради Фонду Сергія Гаврилюка.

«Ми раді, що в нас є така можливість, що пан Микола (Мандзюк, голова благодійної організації – прим. ред.) пропонує нам ці проєкти. Ми вдячні і Фонду братів Солунських, і пані Ірені, яка спілкується з нами від імені Фонду. І директору закладу Валерію Бабаку, який дуже хоче, щоб ми їздили, іде на всілякі поступки, тобто в нас гарне сприяння зі сторони керівництва. За словами пані Ірени, вони вважають наш українсько-польський проєкт найефективнішим. Це дуже хороший досвід і чудова можливість для наших студентів», – зауважує заступник директора з виховної роботи Віра Семещук.

Війну в Україні не можна було оминути, а тому темою цьогорічного проєкту була «Міграція – проблема чи шанс».

«Будь-яка тема підбирається організаторами як одна з найбільш актуальних. Ця, як вони стверджують, для поляків є актуальною, для нас – важкою. Ми, коли складали програму, підбирали низку заходів, через призму яких планували донести, і нам це вдалось, що це таке, що це не просто поняття. У нас один із заходів розпочався переглядом невеликого кінофільму, над яким працювали наші студенти. Вони в цілому розкрили все: від 24 лютого 2022 року і до того, що відбувається зараз. Навіть, переглядаючи фільм перед виступом, у нас було декілька зауважень. Але коли ми вже дивилися, враховуючи те, що не були тут, а там, сказати, що ми розчулилися – це не сказати нічого. Це було настільки трепетно, тих декілька хвилин були важкі. На завершення наша учасниця доповнила захід композицією і це було по самі вінця. Той захід був точкою відліку, після якого польська молодь почала сприймати мету, задля якої ми зібралися, – розповідає викладач-психолог педагогічних дисциплін Ангеліна Недільська. – Ми, керівники, вкотре переконалися в тому, що молоде покоління є рушійною силою нашого майбутнього, нашого розвитку. І з ними нам нічого не страшного попереду. Вони настільки гідно все проводили, позиціювали себе, що ми переконалися, що в нас велике майбутнє».

Керівники проєкту разом зі студентами заздалегідь підбирали, що показати нашим сусідам і зробили так, щоб донести їм ситуацію, щоб вони перейнялися.

«Кожного року, коли беру участь у проєкті, від теми, дітей, програми залежить його структура і наповнення всіма заходами, які мають відбуватися. Цього року була важка тема і для нас, і для поляків. При проведенні заходів, що стосувалися війни України з Росією ми бачили сльози польської групи, їхніх хлопців. Коли показували відео, розповідали, що відбувається в нас, то побачили, що польська молодь переживає. Не тільки дорослі помагають, а й молодь дійсно цікавиться і співпереживає разом з нами», – каже викладач інформатики та математики Наталія Ковальчук.

Як зазначила заступник директора з виховної роботи, команду від коледжу обирали ґрунтовно, так, щоб і студентам, і викладачам було комфортно разом та працювали якісно. Тож вперше цього року в складі керівників у Польщу поїхала викладач іноземних мов. Жінка відзначає, що все організовано, підготовка ведеться з обох сторін, варіанти й заходи обговорюють, дискутують і приходять до спільного знаменника. А загалом поїздкою Тетяна Пелагій задоволена:
«Ми побачили як нам друзі, сусіди допомагають, підтримують українців, наше суспільство в час війни. Ми якраз мали справу з людьми, які певним чином дотичні до мігрантів, до переселенців. Це працівники Фундації, працівники Українського дому, працівники благодійної організації «Карітас». Всі вони дуже переймаються нашими проблемами. Вони знають, вони живуть цими проблемами. Вони діляться першими спогадами з чим вони зустрілися, що їх найбільше вразило, починаючи від кордону, де вони працювали у величезному волонтерському хабі на пропускному пункті. Вони діляться своїми враженнями і говорять, що це в них на все життя. Наприклад, розповідали як вони допомагали мамі з тритижневою дитинкою, як вони діткам надавали допомогу. Це вражає».

На одній хвилі разом із цьогорічними керівниками працювали 20 учасників. Можливість побувати в Польщі, в м. Перемишль, випала 17 студентам коледжу. І це тим, які старалися і прагнули цього. Адже учасники проєкту щороку розповідають про свій досвід та нові знайомства, а тому кількість охочих велика. Ядро команди склали дівчата, які беруть участь у програмі вкотре.

Ірина Чорнобай, III курс:
- Мені дуже сподобалося, що того року, що цього. Багато емоцій і ще вони всі всередині.

Тетяна Ковальчук, IV курс:
- У подібних проєктах беру участь втретє. І кожен раз це якась нова тема, нові люди, емоції, спогади, досвід, знання та навички. З кожним разом це все краще й краще.

Христина Хомедюк, IV курс:
- Кожен із цих проєктів по-особливому цікавий. І цьогоріч це було не виключенням. Ми познайомилися з великою кількістю польської молоді, ми гарно здружилися і навіть по завершенню всі плакали й сумували.

10 днів вони провели з поляками у м. Перемишль. І не лише керівники проєкту, а й нові знайомі стали друзями. Для прикладу, браслети, які українці виготовили заздалегідь, учасники носили й носять до сьогодні.

- Т. К.: – Насправді для нас стало приємною несподіванкою те, що більшість польської молоді, так само як і ми, кожен день моніторить новини, дивиться за тим, що відбувається. Вони в курсі останніх подій в Україні. Вони за цим слідкують, цікавляться.

- І. Ч.: – Дехто з них працював із біженцями, допомагав як з психологічного боку, так і фізично. Ми їм вдячні за це. Навіть коли вони ділилися з нами цим – це гріло душу.

А найбільше, як кажуть студентки, їм запам'ятається комунікація з польською молоддю. 
- Х.Х.: – Час проведений разом із польською молоддю запам’ятовується найбільше. І так само після проєкту ми всі продовжуємо спілкуватися та підтримуємо зв’язок.